ПРИМЕР 1
ПРИМЕР 2
ПРИМЕР 3
ПРИМЕР 4
ПРИМЕР 5



ПРИМЕР 1

1. Докази порушень, допущених відповідачем щодо форми ознайомлення позивача з договором
Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно ст.2 «Загальної декларації прав людини», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, членом якої є Україна, кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Згідно ст.14 (1) «Конвенції про захист прав людини та основних свобод», прийнятою Радою Європи і ратифікованою Україною, здійснення прав і свобод гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
Згідно ст.24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст.17 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» в Українській РСР у всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.
Згідно ст.24 цього ж Закону мовами двосторонніх міжнародних договорів Української РСР, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій Української РСР з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди.
Згідно ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і нижче цитується стара редакція Закону, яка діяла на час видачі полісу) споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на: необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

Відповідач видав позивачу, який є громадянином Російської Федерації і не володіє українською мовою, поліс на українській мові, що не дозволило позивачу зрозуміти зміст договору страхування та обов’язки позивача за договором.
Цим відповідач дискримінував позивача за ознакою мови, чим грубо порушив права позивача, визначені ст.2 «Загальної декларації прав людини» Генеральної Асамблеї ООН, ст.14 (1) «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» Ради Європи та ст.24 Конституції України, якими гарантується відсутність будь-яких привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.
Використавши при наданні послуги українську мову, яка є неприйнятною для позивача, як сторони договору, яка має громадянство Російської Федерації, відповідач порушив положення ст.17 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» щодо вживання у всіх сферах обслуговування громадян мови, прийнятної для сторін.
Видавши позивачу, який є громадянином Російської Федерації, поліс на українській мові без будь-яких додатків на російській або іншій мові міжнародного спілкування, відповідач порушив вимоги ст.24 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» щодо двомовності договорів з представниками інших держав (про обов’язковість двомовності договорів свідчить використання сполучника «ТА» у тексті зазначеної норми Закону, а саме: «мовами двосторонніх міжнародних договорів Української РСР, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій Української РСР з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова ТА МОВА ІНШОЇ СТОРОНИ ДОГОВОРУ ЧИ УГОДИ»).
Видавши поліс, зміст якого для позивача внаслідок зазначених вище мовних обмежень є недоступним, відповідач порушив права позивача, як споживача страхової послуги, які визначені ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо права на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги.
Ніби глузуючи з позивача, який не володіє українською мовою, про що відповідач знав тому, що продає поліси не українцям, а росіянам на російсько-українському кордоні, і спілкувався із позивачем саме на російській мові (це підтверджується індивідуальними відомостями про позивача, які зроблені відповідачем у полісі російською мовою), у полісі українською мовою зазначено, що страхувальник (позивач) «З умовами та правилами страхування ознайомлений», що абсолютно не відповідає дійсності, бо позивач не розуміє української мови.
Із викладеного випливає, що використана відповідачем форма ознайомлення позивача з договором грубо порушила загальновизнані у цивілізованому світі мовні права позивача, як людини, і повністю виключила можливість ознайомлення позивача з умовами договору та обов’язками позивача, як його сторони.


2. Докази порушень, допущених відповідачем щодо змісту договору
Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»:
1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити:
зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги);
дані про основні властивості товарів (робіт, послуг),
дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг);
правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг);
2. Інформація, передбачена пунктом 1 цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.
Згідно ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити:
умови здійснення страхової виплати;
причини відмови у страховій виплаті;
права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно ст.628 та ст.638 ЦК України договір повинний містити умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У виданому позивачу полісі відсутня така інформація:
a) інформація про нормативні документи, вимогам яких повинна відповідати надана позивачу страхова послуга;
b) дані про основні властивості наданої страхової послуги;
c) дані про умови та правила надання страхової послуги;
d) правила та умови ефективного використання наданої страхової послуги;
e) інформація про умови здійснення страхової виплати;
f) інформація про причини відмови у страховій виплаті;
g) інформація про права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відсутністю інформації за пунктами «a», «b», «c», «d» відповідач порушив наведені вище вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а за пунктами «e», «f», «g» - наведені вище вимоги ст.16 Закону України «Про страхування».
Крім цього, відповідач порушив положення ст.628 та ст.638 ЦК України, згідно яких зазначена інформація є обов’язковою для договорів страхування тому, що її необхідність визначена законодавством.
Із викладеного випливає, що уклавши договір, який не містить важливої для позивача інформації, відповідач грубо порушив права позивача на одержання необхідної інформації про страхову послугу і тому взагалі (навіть без врахування мови полісу) не надав позивачу можливість ознайомитися з його обов’язками за договором.


3. Висновки
З викладеного вище у пунктах 1 та 2 можна зробити висновок про те, що внаслідок грубого порушення відповідачем своїх обов’язків щодо форми ознайомлення позивача з умовами договору та змісту договору, позивач був АБСОЛЮТНО позбавлений можливості ознайомитися зі своїми обов’язками за договором, не знав про них і тому їх не виконав.
Невиконання позивачем своїх обов’язків за договором є ПРЯМИМ наслідком дій відповідача і тому відповідач не має правових підстав для відмови позивачу у виплаті відшкодування.


4. Діями відповідача позивачу нанесено матеріальну і моральну шкоду.
Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ч.1 ст.1209 ЦК України продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Складові матеріальної шкоди:
a) витрати на сплату відшкодування потерпілій стороні у сумі 21865,79 грн. (103145,32 рублів РФ), що підтверджується чеками №214 та №215 (Додаток №10);
b) витрати на залізничні квитки та проживання при поїздці до Алуштинського міського суду АР Крим 1285,63 грн. (6064,56 рублів РФ), що підтверджується залізничними квитками №ЕГ2010157*648508 і №511627 та чеком №89 (Додаток №13)
c) витрати на правову допомогу 2181,6 грн. (10291,04 рублів РФ), що підтверджується Договором №05/01/2008 від 05.01.08р. про надання юридично-консультативних послуг (Додаток №14) та квитанціями №ПН188 та №ПН188РКО (Додаток №15)
d) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у сумі 33 грн. (155,67 рублів РФ), що підтверджується квитанціями №ПН36 та №ПН36РКО (Додаток №16)
Загальна сума матеріальної шкоди за всіма складовими складає 25363,02 грн. (119642,44 рублів РФ).

Складові моральної шкоди:
a) продавши позивачу, який є громадянином Російської Федерації, поліс на незнайомій для позивача українській мові, відповідач продемонстрував зневагу до національних особливостей та культури позивача, продемонстрував зневагу до загально визнаних у цивілізованому суспільстві прав позивача, що сприймається позивачем як грубе і цинічне знущання над його особистістю, демонструє відношення до позивача, як до особи другого сорту.
Це пригнічує психіку позивача та спонукає його до негативної оцінки своєї особистості, свого місця у суспільстві і у відносинах з іншими людьми, визиває у позивача почуття неповноцінності та деморалізує його.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 2000 грн. (9434,4 рублів РФ).
b) після отримання несподіваного повідомлення Вороніжського обласного суду про примусове виконання рішення Алуштинського міського суду АР Крим і стягнення з позивача на користь потерпілої сторони 21416,73 грн., позивач отримав психологічний стрес, який вніс значні зміни у повсякденне життя позивача, сконцентрував увагу позивача на вирішенні питання про пошук коштів, різко обмежив звичний для позивача образ життя, що призвело до погіршення його стосунків з родичами та співробітниками і визвало у позивача значні моральні переживання.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 1500 грн. (7075,8 рублів РФ).
c) необхідність поїздок з Російської Федерації на Україну в Алушту до Алуштинського міського суду АР Крим та до відповідача в Київ, спілкування з Вороніжським обласним судом, отримання консультацій у спеціалістів з права та страхування, пошук осіб, які б змогли захищати права позивача на Україні, необхідність звернення за захистом в український суд, не маючи змоги бути особисто присутнім на процесі, забрало у позивача багато часу і потребувало значних фізичних та моральних зусиль, витрат великих коштів, що фізично та морально виснажило позивача.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 3000 грн. (14151,6 рублів РФ).
d) відмова відповідача виплатити позивачу сплачені ним на користь потерпілої сторони 21416,73 грн. посиланням на порушення позивачем умов договору, з яким позивач з вини відповідача не мав змоги ознайомитися, сприймається позивачем як відверта несправедливість та демонстрація зневажливого ставлення відповідача до розумових здібностей позивача, відверте використання відповідачем своїх територіальних та торгівельних переваг над позивачем, фактичне знущання над позивачем, який внаслідок територіальних, часових, мовних та правових обмежень не має змоги ефективно захистити свої права, що визвало у позивача значні і тривалі моральні страждання.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 3000 грн. (14151,6 рублів РФ)
Загальна сума моральної шкоди за всіма складовими становить 9500 грн. (44813,4 рублів РФ).

Примітка: при переводі гривні в рублі РФ використано курс 4,7172, який діяв на момент сплати позивачем відшкодування потерпілій стороні.

________________________________________________________________________________




ПРИМЕР 2

Докази того, що відповідач уклав з позивачем Договір,
який від самого початку не передбачав настання страхових випадків
і не забезпечував страхового захисту позивача

1. До укладання Договору позивач проінформувала відповідача про свій водійський стаж, що підтверджується копією водійського посвідчення (Додаток 6), яка додана позивачем до заяви на страхування (Додаток 7).
Знаючи про водійський стаж позивача, відповідач не попередив позивача про невідповідність водійського стажу позивача умовам Договору ні до, ні після його укладання.
Відмовляючи позивачу у виплаті страхового відшкодування посиланням на невідповідність водійського стажу позивача умовам Договору, відповідач фактично визнав, що з дати набуття чинності Договору (25.10.07р.) і до дати ушкодження транспортного засобу (11.12.07р.) Договір не забезпечував страхового захисту, бо з самого початку не передбачав настання страхових випадків внаслідок недостатності водійського стажу позивача, тобто був пустим папірцем, за який позивач заплатив відповідачу 3864,58 грн.
Із цього випливає, що при укладанні Договору відповідач допустив наступні порушення:
a) уклав з позивачем Договір, який не передбачав захисту майнових інтересів позивача, чим порушив вимоги ст.1 Закону України «Про страхування», згідно яких страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування.
b) уклав з позивачем Договір, який із самого початку не передбачав настання страхових випадків, тобто не мав ознак ймовірності та випадковості настання страхової події, чим порушив вимоги ст.8 Закону України «Про страхування», згідно яких страховий ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
c) не повідомив позивача про те, що Договір явно не задовольняє інтереси позивача, бо не забезпечує очікуваного ним страхового захисту, чим порушив вимоги ч.12 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.


Докази того, що при укладанні Договору відповідач не надав позивачу
необхідну, доступну та достовірну інформацію про страхову послугу

2..В тексті заяви на страхування і в Договорі відповідач використав поняття «власник ТЗ», «страхувальник», «до керування ТЗ будуть допущені особи з водійським стажем…», «узгоджено використання ТЗ особами, які мають стаж керування…».
Відповідач не пояснив смисл цих понять, не пояснив чи стосуються ці поняття «власника ТЗ», чи відносяться до осіб, які «будуть допущені до керування ТЗ», та яка різниця між всіма цими поняттями, що ввело позивача в оману щодо їх смислу і дозволило зрозуміти їх так, що вимоги Договору щодо водійського стажу «не менше двох років» (п.19.2 Договору) стосуються лише осіб, які будуть «допущені до керування ТЗ» самим позивачем, і не стосуються безпосередньо позивача.
Доказом нерозуміння позивачем цих понять є підписання ним Договору, який не забезпечував позивача страховим захистом, чого позивач явно не очікував, бо заплатив відповідачу 3864,58 грн. саме за надання страхового захисту.

Із викладеного випливає, що при укладанні Договору відповідач допустив наступні порушення:
a) використав у договірних документах нечіткі, двозначні і внаслідок цього недоступні для розуміння позивача поняття, чим порушив вимоги ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги)яких;
b) використав необізнаність позивача у сфері страхування, чим порушив вимоги ч.9 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.


Докази того, що при укладанні Договору відповідач ввів позивача в оману,
допустив нечесну підприємницьку практику та обман

3. Як показано вище (див. пункти 1 та 2), відповідач уклав Договір, який:
 не передбачає захист майнових інтересів позивача,
 містить нечіткі, двозначні і внаслідок цього недоступні для розуміння позивача поняття,
 заснований на необізнаності позивача у сфері страхування,
 явно не задовольняє інтереси позивача.

Укладанням Договору із зазначеними порушеннями вимог законодавства відповідач допустив наступні порушення прав позивача:
a) ввів позивача в оману щодо очікуваних результатів споживання страхової послуги, бо спонукав позивача дати згоду на укладання Договору, на який в іншому випадку позивач не погодився б;
b) ввів позивача в оману щодо інформації про страхову послугу шляхом її надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб, який перешкодив здійсненню позивачем свідомого вибору.

Згідно ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» такі дії відповідача ввели позивача в оману і є нечесною підприємницькою практикою, яка згідно ч.1 ст.19 цього ж Закону заборонена.
Замовчуванням існування обставин, які б дозволили позивачу зрозуміти, що запропоновані відповідачем умови Договору явно не задовольняють інтереси позивача, бо не забезпечують його страховий захист, відповідач допустив дії, які згідно абз.2 ч.1 ст.230 ЦК України кваліфікуються як обман.


Докази того, що нечесна підприємницька практика та обман
свідомо та часто використовується відповідачем у роботі з клієнтами

4. Свідченнями професійної нечесності відповідача є наступне:
a) лист № 12 від 09.06.08р Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України» до позивача, в якому на підставі аналізу скарг клієнтів відповідача зроблені такі висновки (мовою оригінала) (Додаток 8):
 «Начиная с 2008 года АСУ начала отмечать повышенную частоту жалоб на страховую компанию «Инкомстрах»».
 «Клиенты компании жалуются на игнорирование их обращений в компанию и на попытки компании любыми путями уменьшить сумму возмещения или отказать в его выплате».
 «Изложенное позволяет констатировать наличие в страховой компании «Инкомстрах» устоявшейся практики обмана клиентов».
b) свідчення співробітника відповідача Колпакова Костянтина Володимировича про те, що керівництво відповідача спонукає своїх співробітників штучно вносити до договорів страхування нечіткі та двозначні умови, які полегшують обман клієнтів та ускладнюють захист їх прав (позивач просить суд допитати Колпакова Костянтина Володимировича у якості свідка).


Докази того, що Договір між позивачем та відповідачем є недійсним

5. Згідно ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно ст.203 ЦК України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При укладанні Договору відповідач використав нечесну підприємницьку практику (див. вище п.3) і тому згідно ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Договір є недійсним.
Укладаючи Договір, який із самого початку не передбачав захисту майнових інтересів позивача, відповідач обманув позивача, чим порушив моральні засади суспільства, що застережене ч.1 ст.203 ЦК України, і згідно ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання Договору недійсним.
Продажа позивачу страхової послуги, яка не забезпечувала страхового захисту, свідчить про те, що волевиявлення позивача при укладанні Договору не відповідало його внутрішній волі, що застережене ч.3 ст.203 ЦК України, і згідно ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання Договору недійсним.
Укладення Договору страхування, який із самого початку не передбачав захисту майнових інтересів позивача, що повинно бути головною метою договору страхування, не спрямоване на реальне настання обумовлених Договором правових наслідків, що застережене ч.5 ст.203 ЦК України, згідно ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання Договору недійсним.

Із викладеного випливає, що Договір повинен бути визнаний недійсним за будь-якою із чотирьох наведених вище підстав або за їх сукупністю, а саме:
a) внаслідок використання відповідачем нечесної підприємницької практики;
b) внаслідок обману позивача;
c) внаслідок невідповідності волевиявлення позивача його внутрішній волі;
d) внаслідок неспрямованості Договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.


Наслідки недійсності Договору

6. Згідно ст.216 ЦК України:
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно ст.22 ЦК України:
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Внаслідок використання нечесної підприємницької практики та обману (див. вище п.3), які призвели до недійсності Договору (див. вище п.5), відповідач завдав позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Матеріальна шкода має такі складові:
a) витрати позивача на сплату страхового платежу при укладанні Договору у сумі 3864,58 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру (Додаток 2). Внаслідок недійсності Договору ця сума повинна бути повернута позивачу згідно абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України.
Зазначена сума знаходиться у відповідача з 24.10.07р. по теперішній час, що становить 13 місяців на дату подачі позовної заяви.
За цей строк рівень інфляції за даними Державного комітету статистики України склав 20% (Додаток 9 і Додаток 10) і тому для приведення зазначеної суми до цін, які існують на момент відшкодування, ця сума повинна бути збільшена на 772,92 грн., що передбачено абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України.
За цей же строк позивач при розміщенні зазначеної суми на депозиті у кредитній спілці «Український фінансовий союз» під 24% річних (Додаток 11) міг би додатково отримати 927,5 грн., що є упущеною вигодою для позивача, відшкодування якої передбачено п.2 ч.2 ст.22 ЦК України.
b) витрати позивача на ремонт транспортного засобу на суму 3584,41 грн., що підтверджується калькуляцією №24096 від 13.12.07р. (Додаток 12), які позивач мусить зробити самостійно внаслідок неправомірної відмови відповідача від виплати страхового відшкодування (реальні збитки). Відшкодування реальних збитків постраждалої особи передбачено п.1 ч.2 ст.22 ЦК України.
c) витрати позивача на правову допомогу та банківські послуги на загальну суму 2520 грн., що підтверджується договором №16/04/2008 від 16.04.08р. про надання юридично-консультативних послуг (Додаток 13), квитанцією №23 від 27.08.08р. на суму 500 грн. (Додаток 14), квитанціями №ПН382 на суму 2000 грн. та №ПН382РКО на суму 20 грн. від 14.11.08р. (Додаток №15)
d) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та банківських послуг на загальну суму 40 грн., що підтверджується квитанціями №13 та №13 від 15.09.08р. (Додаток 16).
У підсумку сума збитків за всіма складовими становить 11709,41 грн.
Згідно із положеннями ч.2 ст.230 ЦК України щодо наслідків вчинення правочину під впливом обману, зазначена загальна сума збитків повинна бути подвоєна, тобто повинна бути збільшена на 11709,41 грн.
З урахуванням цього загальна сума матеріальної шкоди становить 23418,82 грн.

Складові моральної шкоди:
a) укладанням Договору, який із самого початку не передбачав страхового захисту позивача, використанням по відношенню до позивача нечесної підприємницької практики та обману відповідач продемонстрував зневажливе ставлення до розумових здібностей позивача та ставлення до нього, як до особи другого сорту, що сприймається позивачем як грубе і цинічне знущання над його особистістю.
Це пригнічує психіку позивача та спонукає його до негативної оцінки своєї особистості, свого місця у суспільстві і у відносинах з іншими людьми, визиває у позивача почуття неповноцінності та деморалізує його.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 1000 грн.
b) необхідність звернення до правозахисної організації, до юристів та до суду за захистом своїх прав забрало у позивача багато часу і потребувало значних фізичних та моральних зусиль, витрат великих коштів, що фізично та морально виснажило позивача.
Грошовий еквівалент моральної шкоди за цією складовою становить 800 грн.
Загальна сума моральної шкоди за всіма складовими складає 1800 грн.

________________________________________________________________________________




ПРИМЕР 3

1. Для укладання договору страхування позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.11.03р. за формою, встановленою відповідачем.
Згідно абз.4 ст.18 Закону України «Про страхування» … у разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.
Тобто, Закон передбачає, що у відповідь на подану позивачем заяву від 25.11.03р. про укладання договору страхування відповідач повинен був надіслати позивачу не просто якісь документи, а саме копію заяви позивача з відміткою про прийняття запропонованих позивачем умов страхування.
Але відповідач не надіслав позивачу копію заяви позивача з відміткою про прийняття запропонованих позивачем умов страхування, чим порушив вимоги Закону щодо форми підтвердження пропозиції позивача про укладання договору страхування і таким чином не підтвердив укладання договору.
Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Тобто, ч.1 ст.640 ЦК України визнає договір укладеним з моменту одержанням відповіді на пропозицію про укладання договору, а абз.4 ст.18 Закону України «Про страхування» встановлює форму такої відповіді – вона повинна бути копією заяви позивача з відміткою відповідача про прийняття умов страхування, яку відповідач не надав.
Відсутність передбаченої Законом відповіді відповідача про прийняття пропозиції позивача укласти договір свідчить про те, що відповідач не прийняв цієї пропозиції, а значить договір між позивачем та відповідачем є неукладеним.


2. На підтвердження факту укладання договору відповідач видав позивачу поліс №Р0072-0311, який є єдиним договірним документом у стосунках між позивачем і відповідачем.
Згідно ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити такі відомості:
a) зазначення об'єкта страхування,
b) перелік страхових випадків,
c) порядок зміни і припинення договору,
d) причини відмови у страховій виплаті,
e) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно абз.3 ст.10 Закону України «Про страхування» у договорі страхування життя повинна бути зазначена величина інвестиційного доходу.
Згідно абз.8 ст.9 Закону України «Про страхування». у договорі страхування життя повинне бути передбачене збільшення розміру страхової суми за результатами отриманого інвестиційного доходу.
Згідно ч.1 ст.982 ЦК України всі зазначені вище відомості віднесені до істотних умов договору страхування оскільки визначені актами цивільного законодавства (у даному випадку - Законом України «Про страхування»).
Згідно ст.628 та ст.638 ЦК України договір повинний містити умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, всі зазначені вище відомості, а саме:
 зазначення об'єкта страхування,
 перелік страхових випадків,
 порядок зміни і припинення договору,
 причини відмови у страховій виплаті,
 права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
 величина інвестиційного доходу;
 збільшення розміру страхової суми за результатами отриманого інвестиційного доходу,
є істотними і повинні бути у договорі страхування життя, але всі вони відсутні у полісі №Р0072-0311.
Отже, поліс №Р0072-0311 не є договором страхування внаслідок невідповідності його змісту вимогам законодавства до договору.
Враховуючи те, що поліс є єдиним документом, який позивач отримав від відповідача на підтвердження факту укладання договору, і при цьому виданий поліс за своїм змістом не є договором страхування, можна зробити висновок про те, що згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір між позивачем та відповідачем є неукладеним внаслідок відсутності документа, що підтверджує згоду сторін по всіх істотних умовах договору.


3. На підтвердження факту укладання договору відповідач видав позивачу поліс №Р0072-03, який, як доведено вище у п.2, за своїм змістом не є договором страхування бо не містить всі істотні умови договору.
Інших документів, які б підтверджували факт укладання договору, відповідач не видав.
Тобто, між позивачем і відповідачем не існує документа, який би підтверджував згоду сторін по всіх істотних умовах договору.
Згідно ч.1 ст.981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі.
Виходячи з цього, відсутність документа, що підтверджує згоду сторін по всіх істотних умовах договору, свідчить про відсутність письмової форми договору.
Згідно ч.2 ст.981 ЦК України у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Із наведеного випливає, що договір страхування між позивачем і відповідачем є нікчемним внаслідок недодержання письмової форми договору.


4. Згідно ст.20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.
Згідно абз.4 ст.18 Закону України «Про страхування» у разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування (позивач надав відповідачу саме таку заяву), такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування…
Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у старій редакції, яка діяла на момент отримання позивачем поліса) продавець послуг зобов'язаний ознайомити споживача з необхідною інформацією до придбання послуги і зробити це в документації, що додається до послуги.
Тобто, Закон зобов’язує відповідача при укладанні договору зробити наступне:
a) ознайомити позивача з умовами та правилами страхування;
b) видати позивачу копію правил страхування.
Згідно ст.17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Статтею. 17 Закону України «Про страхування» встановлена низка вимог щодо змісту правил страхування.
Однак, виданий позивачу документ за назвою «Правила страхування» не відповідає вимогам ст.17 Закону України «Про страхування» до правил страхування внаслідок відсутності таких відомостей:
a) перелік об'єктів страхування;
b) страхові ризики;
c) строк та місце дії договору страхування;
d) порядок укладення договору страхування;
e) права та обов'язки сторін,
f) дії страхувальника при настанні страхового випадку,
g) строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
h) страхові тарифи і методика їхнього розрахунку по договорах страхування життя.
Тобто, виданий позивачу документ під назвою «Правила страхування» не має встановлених Законом відомостей, які визначають зміст домовленостей і регламентують права та обов’язки сторін.
Більш того, виданий позивачу документ під назвою «Правила страхування» не має вказівок ні на його реєстрацію в Уповноваженому органі, ні на те, що він є копією правил, зареєстрованих в Уповноваженому органі, ні на те, що він виданий і затверджений відповідачем, ні на те, що він якимось чином пов'язаний із полісом №Р0072-0311 – ні у полісі, ні у зазначених «Правилах» немає вказівок на їх взаємозв’язок.
Отже, документ під назвою «Правила страхування» не є правилами страхування у розумінні Закону внаслідок невідповідності змісту цього документу вимогам Закону і відсутності будь якого зв'язку із полісом №Р0072-0311.
З наведеного випливає, що відповідач не ознайомив позивача з правилами страхування і не видав позивачу їх копію, чим порушив вимоги ст.18 і ст.20 Закону України «Про страхування» та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до змісту правил страхування і процедури ознайомлення позивача з ними.
Враховуючи те, що згідно абз.4 ст.18 Закону України «Про страхування» надіслання страхувальнику копії правил страхування є однією із ознак згоди страховика на укладання договору, ненадання позивачу правил страхування є свідченням того, що договір між позивачем і відповідачем не укладено.


5. З викладеного вище у пунктах 1…4 випливає, що своїми діями при укладанні договору відповідач допустив наступні порушення:
a) порушив вимоги цивільного законодавства, а саме:
 порушив вимоги статей 628, 638, 640, 981 ЦК України;
 порушив вимоги статей 9, 10, 16, 17, 18, 20 Закону України «Про страхування»;
 порушив вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
b) ввів позивача в оману щодо умов страхування, що унеможливило вільне волевиявлення позивача при укладанні договору і не забезпечило відповідність договору внутрішній волі позивача (доказом цього є втрата позивачем 8334,84 грн., тобто майже половини сплачених позивачем страхових внесків, на що позивач не розраховував при укладанні договору).
Стаття 203 ЦК України встановлює вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Враховуючи допущенні відповідачем порушення, можна зробити висновок про те, що договір між позивачем та відповідачем суперечить цивільному законодавству щодо змісту та форми договору, не відповідає внутрішній волі позивача і згідно ст.203 ЦК України є нечинним.


6. Відповідальність за порушення, які допустив відповідач при укладанні договору із позивачем, передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст.18 цього Закону:
1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
4. Якщо надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:
придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
З викладеного вище у преамбулі та у пунктах 2, 3 позовної заяви випливає, що внаслідок недобросовісної реклами та ненадання позивачу доступної, достовірної і своєчасної інформації при укладанні договору, відповідач ввів позивача в оману щодо надійності і вигідності співпраці з відповідачем та сприяв придбанню позивачем страхової послуги, яка не має потрібних позивачу споживчих властивостей (доказом цього є те, що замість отримання прибутку від накопичення страхових внесків позивач втратив 8334,84 грн.).
Тобто, відповідач порушив права позивача, передбачені ч.1 ст.18 Закону, що згідно ч.4 цієї ж статті дає позивачу право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків.


7. З викладеного вище у пунктах 1…6 випливає наступне:
 згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір між позивачем і відповідачем є неукладеним внаслідок відсутності відповіді відповідача про прийняття пропозиції позивача укласти договір;
 згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір між позивачем і відповідачем є неукладеним внаслідок відсутності документа, що підтверджує згоду сторін по всіх істотних умовах договору;
 згідно ч.2 ст.981 ЦК України договір між позивачем та відповідачем є нікчемним внаслідок недодержання письмової форми договору;
 згідно абз.4 ст.18 Закону України «Про страхування» договір між позивачем і відповідачем не укладено внаслідок ненадання позивачу правил страхування;
 згідно ст.203 ЦК України договір між позивачем і відповідачем є нечинним внаслідок того, що договір суперечить цивільному законодавству щодо змісту та форми договору, не відповідає внутрішній волі позивача;
 згідно ч.4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач має право розірвати договір внаслідок порушення відповідачем прав позивача;
 згідно ч.1 ст.230 ЦК України договір між позивачем і відповідачем повинен бути визнано недійсним внаслідок допущеного відповідачем навмисного обману позивача при укладанні договору.
Тобто, при будь якій із можливих кваліфікацій правового статусу договору між позивачем і відповідачем (договір не укладено, договір є нікчемним, договір є нечинним, договір повинен бути розірваний, договір є недійсним), відповідач повинен повернути позивачу залишок страхових внесків у сумі 8334,84 грн.

________________________________________________________________________________




ПРИМЕР 4

1. 04.03.06р. вночі сталося ДТП, внаслідок якого транспортний засіб було пошкоджено.
Одразу після ДТП водій позивача, який був за кермом транспортного засобу, зателефонував до диспетчерського центру відповідача і сповістив про ДТП, як того вимагають правила страхування.
Факт телефонної розмови позивача з диспетчерським центром відповідача підтверджується листом відповідача № 9670-21/26314-64 від 26.06.06р.
Диспетчерський центр відповідача відмовив у прийнятті транспортного засобу, посилаючись на нічний час. Тому водій позивача був змушений сам шукати працюючу у нічний час сервісну станцію і транспортувати до неї транспортний засіб.
Транспортний засіб з місця ДТП було доставлено водієм позивача на сервісну станцію СПД ФОП Дяченко Ю.В.
09.03.06р. на цій сервісній станції у присутності позивача відповідач оглянув транспортний засіб і склав узгоджений з позивачем протокол огляду транспортного засобу від 09.03.06р. за справою №26314, який містив 41 найменування пошкоджених деталей.
Транспортний засіб знаходився на сервісній станції СПД ФОП Дяченко Ю.В. один місяць (з 04.03.06р. по 05.04.06р.). За цей місяць відповідач не зробив ніяких об’язкових для нього дій, які б дозволили відремонтувати транспортний засіб, а саме: не оформив усі необхідні документи, не склав страховий акт, не здійснив страхову виплату.
Бездіяльністю впродовж одного місяця відповідач порушив наступні нормативні вимоги:
a) вимоги ст.20 Закону України «Про страхування», згідно якої страховик зобов'язаний: 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.
b) вимоги п.7.1.3 правил страхування, згідно якого страховик зобов'язаний скласти страховий акт протягом семи робочих днів після отримання усіх необхідних документів, у т.ч. калькуляції розміру збитку.


2. 05.04.06р., тобто через місяць після безрезультатного знаходження транспортного засобу на сервісній станції СПД ФОП Дяченко Ю.В., відповідач без жодних правових підстав та без узгодження з позивачем, як власником транспортного засобу та страхувальником, перевіз належний позивачу транспортний засіб із незалежної від відповідача сервісної станції СПД ФОП Дяченко на сервісну станцію Філія «Колір-Авто», з якою відповідач знаходиться у корпоративних стосунках (наявність корпоративних стосунків підтверджується листом відповідача № 9670-21/26314-64 від 26.06.06р.).
Використаний відповідачем самовільний спосіб переміщення транспортного засобу з однієї сервісної станції на іншу є грубим порушенням конституційних прав позивача, як власника транспортного засобу, яке проявилося у нехтуванні відповідачем думки позивача щодо розпорядження належним йому транспортним засобом.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Переміщенням транспортного засобу без узгодження з позивачем відповідач порушив вимоги ч.11 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг).
Передача транспортного засобу на корпоративну сервісну станцію Філія «Колір-Авто» відбулася за актом прийому-передачі без номера та дати, в якому відсутня інформація про замовника цієї передачі, а замість підпису замовника стоїть підпис невідомої особи.
Допущені відповідачем порушення при складанні акту прийому-передачі свідчать про відверту фальсифікацію акту, яка проявилася у відсутності обов’язкової для документів про передачу матеріальних цінностей інформації, що також передбачено і у акті – номера та дати документа, прізвища замовника та його підпису (а не підпису невідомої особи, як це є у акті), що робить такий документ в правовому сенсі нікчемним.


3. 05.05.06р., тобто через місяць після перебування транспортного засобу на корпоративній сервісній станції Філія «Колір-Авто», відповідач звернувся до позивача з вимогою написати заяву про перерахування страхового відшкодування саме на цю сервісну станцію (факт наявності зазначеної вимоги підтверджується листом відповідача № 20541-2/21 від 27.12.06р.). Заява була написана позивачем 05.05.06р.
Свою вимогу щодо написання заяви відповідач мотивував посиланням на нібито отриманий ним від сервісної станції Філія «Колір-Авто» рахунок за ремонт транспортного засобу.
Але таке пояснення відповідача не відповідає дійсності - рахунок на момент написання зазначеної заяви був відсутній. Як документ цей рахунок за №9663 від 16.05.06р. фізично з’явився тільки через 10 днів після написання позивачем зазначеної заяви, про що свідчить дата на рахунку - 16.05.06р. і дата написання позивачем заяви – 05.05.06р., а позивач був ознайомлений з цим рахунком тільки через рік після його появи, та й то – через запит Асоціації страхувальників України, а не безпосередньо від відповідача.
Як і в наведених вище випадках, відповідач і в даному разі використав по відношенню до позивача відвертий обман, який проявився у тому, що відповідач, користуючись залежністю позивача, змусив його написати заяву про перерахування страхового відшкодування, посилаючись на рахунок, якого фізично не існувало.
Виправдовуючи себе, відповідач у переписці із позивачем використовує зазначену заяву позивача як доказ його бажання ремонтувати транспортний засіб саме на корпоративній сервісній станції Філія «Колір-Авто» (це твердження відповідача підтверджується листом відповідача № 20541-2/21 від 27.12.06р.).
Але таке твердження відповідача суперечить дійсності, а саме:
a) заява була написана позивачем через місяць після самовільного переміщення відповідачем транспортного засобу з незалежної від нього сервісної станції СПД ФОП Дяченко Ю.В. на пов’язану з ним корпоративними стосунками сервісну станцію Філія «Колір-Авто»;
b) заява була написана позивачем у стані залежності від відповідача – на момент написання заяви транспортний засіб позивача вже знаходився на сервісній станції відповідача і позивач не мав можливості впливати на його подальші дії;
c) у заяві не висловлене бажання позивача ремонтувати транспортний засіб саме на корпоративній сервісній станції Філія «Колір-Авто».
Тобто, відповідач не має ні фактичних, ні правових підстав для твердження про бажання позивача ремонтувати транспортний засіб саме на корпоративній сервісній станції Філія «Колір-Авто».
Перевезення транспортного засобу позивача на цю сервісну станцію та його ремонт здійснювалися за виключною ініціативою відповідача, який, як доведено нижче, економічно зацікавлений в цьому.


4. На корпоративній сервісній станції Філія «Колір-Авто» було допущено цілу низку фальсифікацій документів, які пов’язані із вартістю ремонту транспортного засобу, а саме:
a) без узгодження з позивачем були внесені додаткові списки нібито пошкоджених деталей у складений раніше на незалежній сервісній станції СПД ФОП Дяченко Ю.В. і узгоджений з позивачем протокол огляду транспортного засобу від 09.03.06р. за справою №26314. Причому додаткові списки деталей у цей протокол були внесені через кілька місяців після його складення - 21.06.06р. і 04.07.06р., тобто «заднім числом».
b) без участі позивача було складено акт виконаних робіт №9663 від 31.07.06р. на суму 40143,07 грн., в якому у графі «Замовник» зазначене прізвище позивача, а замість підпису позивача під актом стоїть підпис невідомої особи, якому до того ж передує наступний текст: «З обсягом та вартістю робіт згоден. Транспортний засіб прийняв, претензій до комплектності ДТЗ не маю».
c) аналогічним чином було складено ще один акт виконаних робіт №12991 від 29.09.06р. на суму 1423 грн.
З наведеного вище випливає, що зазначені протокол огляду транспортного засобу від 09.03.06р. за справою №26314 і акти виконаних робіт №9663 від 31.07.06р. та №12991 від 29.09.06р. є фальсифікованими.
Фальсифікація проявилася у наступному:
a) у внесенні «заднім числом» в узгоджений з позивачем протокол огляду транспортного засобу додаткових списків пошкоджених деталей, які не були узгоджені з позивачем;
b) у складанні актів виконаних робіт без участі позивача, хоча така участь позивача актами передбачена;
c) у підписанні актів виконаних робіт невідомими особами замість позивача.

В результаті фальсифікацій у зазначених актах кількість нібито пошкоджених деталей суттєво зросла і досягла майже 120 одиниць, що в 3 рази перевищує первинний список пошкоджених деталей (41 одиниця), який був узгоджений з позивачем у протоколі огляду транспортного засобу від 09.03.06р. за справою №26314, складеному відповідачем під час знаходження транспортного засобу на незалежній сервісній станції СПД ФОП Дяченко Ю.В.
Зазначеними діями відповідач і його сервісна станція порушили права позивача, передбачені ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції … мають право на: 2) належну якість продукції та обслуговування; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).
Порушення прав позивача проявилися у неналежній якості обслуговування, у ненаданні йому достовірної та своєчасної інформації щодо кількості пошкоджених деталей, щодо обсягу та вартості ремонтних робіт.

Показово, що у шахрайському відношенні до клієнтів відповідача звинувачує не тільки позивач, а ще 220 учасників опитування про довіру до відповідача, яке проводилося Всеукраїнською спілкою громадських організацій «Асоціація страхувальників України» у травні-червні цього року. Доказом є прес-реліз цієї організації від 16.07.07р.


5. За розрахунком корпоративної сервісної станції Філія «Колір-Авто» (рахунок №9663 від 16.05.06р.) сума ремонту транспортного засобу склала 41566,07 грн., з яких 4856 грн. сервісна станція вимагає у позивача доплатити, мотивуючи цю вимогу недоплатою з боку відповідача. Без цієї доплати сервісна станція відмовляється повернути позивачу транспортний засіб (сума недоплати та факт відмови повернути транспортний засіб підтверджується листом сервісної станції Філія «Колір-Авто» № 192 від 24.05.07р.).
Позивач не згоден з вимогою сервісної станції відповідача з наступних причин:
a) між позивачем та сервісною станцією немає договірних відносин і тому сервісна станція не має правових підстав щодо вимог до позивача;
b) підрахунки і вимоги сервісної станції не узгоджені з позивачем, засновані на наведених вище фальсифікованих документах і тому не мають підстав для задоволення.
Згідно ч.11 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг). Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов'язань щодо їх оплати.
Виходячи з викладеного, позивач не має жодних зобов’язань перед сервісною станцією Філія «Колір-Авто», а утримання нею транспортного .засобу позивача є незаконним.


6. З вищенаведеного випливає, що відповідач допустив наступні порушення:
a) грубо порушив строки виконання своїх обов’язків за договором страхування;
b) незаконно заволодів і незаконно утримує за допомогою корпоративної сервісної станції Філія «Колір-Авто» належний позивачу транспортний засіб;
c) за допомогою корпоративної сервісної станції Філія «Колір-Авто» фальсифікував всі документи, які свідчать про вартість ремонтних робіт;
d) використовує залежне від нього становище позивача і незаконне утримання його транспортного засобу для отримання від позивача додаткових коштів.
Позивач неодноразово особисто та через Асоціацію страхувальників України звертався до відповідача з проханням пояснити причини, за яких пов’язана з ним сервісна станція Філія «Колір-Авто» не віддає позивачу належний йому транспортний засіб, та вимагав його віддати (доказами цього є листи до відповідача від Асоціації страхувальників України №12 від 16.10.06р., №22 від 30.11.06р., лист від позивача від 20.04.07р.).
Але відповідей по суті позивач від відповідача так і не отримав. Причому останній із зазначених листів від 20.04.07р. відповідач проігнорував і навіть не відповів на нього.


7. Діями відповідача позивачу нанесено матеріальну шкоду, яка полягає в тому, що за час вимушеного простою належного позивачу транспортного засобу його ринкова вартість зменшилася на суму фізичного зносу.
Сума матеріальної шкоди становить 21227,25 грн. (обгрунтування наведено у Додатку 1).


8. Діями відповідача позивачу нанесено моральну шкоду, яка полягає у моральних, фізичних, психічних (душевних) стражданнях у зв’язку із протиправною поведінкою відповідача по відношенню до позивача
Моральна шкода складається із кількох складових, детальний опис яких наведено у Додатку 2. Нижче наведені умовні назви цих складових та грошовий еквівалент моральної шкоди за кожним із них:
a) моральна шкода внаслідок неможливості користуватися транспортним засобом – 1500 грн.;
b) моральна шкода внаслідок зменшення ринкової вартості транспортного засобу – 1000 грн.;
c) моральна шкода внаслідок зневажливого ставлення до особи позивача - 3000 грн.;
d) моральна шкода внаслідок витрат часу позивача – 1000 грн.
Загальна сума моральної шкоди за всіма складовими становить 6500 грн.

________________________________________________________________________________




ПРИМЕР 5

1. У своїй відмові відповідач посилається на те, що причиною ДТП став виїзд позивача на зустрічну смугу. Тобто, причиною відмови є вина позивача у скоєнні ДТП.
Дійсно, позивач виїхав на зустрічну смугу і є винним у скоєнні ДТП.
Але вина позивача у скоєнні ДТП і визнання такого випадку страховим передбачені п.3.1.1 Договору страхування згідно якого (нижче наведено фрагмент Договору):
З наведеного фрагменту Договору випливає, що п.3.1.1 визнає страховим випадком ДТП, внаслідок якої загинули або поранені люди чи нанесено матеріальний збиток.
Про те, що п.3.1.1 включено до діючих умов Договору страхування, свідчить вибір у п.3.1.1 варіанту «ТАК» із двох можливих варіантів «ТАК» або «НІ».
Про те, що пунктом 3.1.1 Договору страхування передбачена вина позивача у скоєнні ДТП свідчить наявність варіанту «З ВИНИ», для якого встановлена франшиза у розмірі 0,5%, яку відповідач врахував у зазначеному вище листі №2856 від 29.11.06р.
Тобто, пунктом 3.1.1 Договору страхування передбачена можливість скоєння ДТП з вини позивача, наслідком якого можуть бути загиблі або поранені люди чи нанесено матеріальний збиток.
Саме за врахування такої можливості у Договорі страхування позивач сплатив відповідачу додаткові кошти у вигляді підвищеного тарифу.
З наведеного випливає, що у відповідача немає правових підстав використовувати вину позивача у скоєнні ДТП для відмови у визнанні ДТП страховим випадком і відмови у виплаті страхового відшкодування.

2. У розділі 13 Договору страхування наведено вичерпний перелік причин для відмови у виплаті страхового відшкодування, згідно якого: (нижче наведено фрагмент Договору).
Про те, що цей перелік причин для відмови у виплаті страхового відшкодування є вичерпним, свідчить відсутність у цьому переліку посилань на інші можливі випадки відмови.
Серед зазначених у розділі 13 Договору причин відмови відсутня причина, на яку посилається відповідач, а саме – на вину позивача у скоєнні ДТП.
Відсутність цієї причини у вичерпному переліку причин для відмови у виплаті страхового відшкодування не дає відповідачу правових підстав відмовляти позивачу у виплаті відшкодування посиланням на вину позивача у скоєнні ДТП.
Використання відповідачем відсутньої у Договорі причини для відмови у виплаті страхового відшкодування протирічить умовам Договору і означає їх зміну в односторонньому порядку.
Недопустимість односторонньої зміни умов договору передбачена ч.1 ст.651 ЦК Украіни, згідно якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Але ні законом, ні Договором страхування одностороння зміна умов Договору не передбачена.
Із цього випливає, що відповідач не має правових підстав розширювати на свій розсуд перелік причин для відмови у виплаті страхового відшкодування шляхом посилання на скоєння ДТП з вини позивача.

3. У своїй відмові відповідач посилається на Правила страхування.
Але при укладанні Договору страхування позивач не був ознайомлений з Правилами страхування, що можуть підтвердити такі свідки: Суханов Дмитро Вікторович (представник банку ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»), Білоус Сергій Олександрович (поручитель позивача за кредитним договором позивача з банком ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»).
Договір страхування укладався у філії банку ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» за адресою м.Херсон, вул.Суворова, 30.
На прохання позивача до представника банку Суханова Д.В. ознайомити позивача з Правилами страхування представник банку повідомив, що у банку Правил страхування немає.
Відсутність у банку ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» Правил страхування підтверджується листом цього банку №101/1 від 18.02.08р., в якому сказано, що «Банк, як вигодонабувач, ознайомлений із зазначеними Правилами, але не має їх у своєму розпорядженні».
Згідно із висновком Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів, викладеному у листі №01-12/3333 від 29.12.07р. до позивача, «при укладанні договорів інформація щодо існування Правил добровільного страхування наземного транспорту, які розроблені та затверджені ТДВ «Страхова компанія «Провіта» при укладанні договорів доводиться споживачам в недоступній формі та вводить їх в оману. …надана Вам інформація щодо умов страхування є недостовірною, порушує Ваші права».
Підпис позивача під Договором страхування, де без згоди позивача зазначено, що з Правилами страхування позивач ознайомлений, пояснюється тим, що позивач змушений був підписати Договір з таким текстом внаслідок загрози відмови банку від видачі кредиту.
Такий спосіб тиску на позивача законодавство визнає несправедливим, а засновані на ньому умови не повинні включатися у договір. Зокрема, згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»:
1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Тобто, до укладання Договору страхування відповідач не надав позивачу можливість ознайомитися з документом, який зараз використовує як підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Цим відповідач грубо порушив свої обов’язки щодо ознайомлення позивача з важливою для нього інформацією, які визначені наступними нормами законодавства:
 ст.20 Закону України «Про страхування», згідно якої Страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.
 ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Крім обов’язку ознайомити позивача з Правилами страхування, відповідач зобов’язан був ці Правила видати позивачу, але й цього не зробив.
Цим відповідач порушив вимоги ч.2 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.
Грубе порушення прав позивача на ознайомлення з Правилами страхування та на їх отримання до укладання Договору не дає відповідачу правових підстав посилатися на Правила страхування взагалі.

4. У своїй відмові відповідач посилається на п.6.2.5.2 Правил страхування, який містить перелік подій, що не відносяться до страхових випадків.
Але згідно п.15.7 Договору страхування звернення до Правил страхування можливе тільки у випадках, які не врегульовані Договором.
Скоєне позивачем ДТП пункт 3.1.1 Договору страхування однозначно відносить до страхового випадку. Тобто, цей випадок повністю врегульовано Договором.
Тому посилання відповідача на п.6.2.5.2 Правил страхування при врегульованості цього випадку у Договорі є порушенням п.15.7 Договору страхування і внаслідок цього не має правових підстав.

5. Договір страхування та Правила страхування по-різному трактують скоєне позивачем ДТП, а саме: п.3.1.1 Договору відносить його до страхового випадку, а п.6.2.5.2 Правил – не відносить.
Згідно з п.15.3 Договору «у випадку розходження умов Договору з положеннями Правил Сторони керуються положеннями Договору».
Виходячи із цієї умови Договору, відповідач не має права посилатися на п.6.2.5.2 Правил тому, що цей пункт Правил розходиться з п.3.1.1 Договору, який визнає скоєне позивачем ДТП страховим випадком.

6. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» 8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Виходячи із цієї норми Закону, розходження між п.3.1.1 Договору страхування та п.6.2.5.2 Правил страхування у визнанні скоєного позивачем ДТП страховим випадком (Договір його визнає, а Правила – ні) повинні тлумачитися на користь позивача.
Це означає, що скоєне позивачем ДТП повинно бути визнано страховим випадком і позивачу повинно бути сплачене страхове відшкодування.

Викладене вище у пунктах 1…6 дозволяє зробити наступні висновки:
a) відповідач не має правових підстав використовувати вину позивача у скоєнні ДТП для відмови у визнанні ДТП страховим випадком і виплаті страхового відшкодування (див. вище п.1);
b) відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування через посилання на вину позивача у скоєнні ДТП протирічить умовам Договору і означає їх зміну в односторонньому порядку (див. вище п.2);
c) відповідач не має правових підстав посилатися на Правила страхування при вирішенні спірних питань з наступних причин: *) внаслідок не ознайомлення позивача з Правилами при укладанні Договору. **) внаслідок повного врегулювання спірного питання щодо кваліфікації ДТП у Договорі та ***) внаслідок розходження між положеннями Договору та Правил у питанні щодо кваліфікації ДТП (див. вище пункти 3…5);
d) Закон зобов’язує тлумачити на користь позивача розходження між положеннями Договору та Правил із спірного питання щодо кваліфікації ДТП (див. вище п.5).
Тобто, відповідач не має жодної правової підстави для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Викладене вище свідчить про те, що для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідач використовує:
a) ненадання позивачу для ознайомлення Правил страхування при укладанні Договору страхування (див. вище п.3);
b) фальсифікацію Договору шляхом включення до нього положення про ознайомлення позивача з Правилами страхування, яке не відповідає дійсності (див. вище п.3);
c) розходження між Договором страхування та Правилами страхування у кваліфікації скоєного позивачем ДТП (див. вище п.2);
d) пересмикування положень Договору страхування (див. вище пункти 1, 4).
Такі прийоми з боку відповідача вводять позивача в оману і є нечесними.
Згідно із висновком Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів, викладеному у листі №01-12/3333 від 29.12.07р., відповідач порушив права позивача на отримання повної, достовірної та своєчасної інформації щодо наданої страхової послуги, а саме: «при укладанні договорів інформація щодо існування Правил добровільного страхування наземного транспорту, які розроблені та затверджені ТДВ «Страхова компанія «Провіта» при укладанні договорів доводиться споживачам в недоступній формі та вводить їх в оману. …надана Вам інформація щодо умов страхування є недостовірною, порушує Ваші права».
У зазначеному вище листі відмічається, що відповідач порушив вимоги «ст.ст.15, 17 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.7 Закону України «Про рекламу».
Згідно із висновком Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України», викладеному у листі №12 від 15.11.07р., дії відповідача кваліфікуються як шахрайські.
Згідно ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману….
Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.
Тобто, Закон забороняє нечесні прийоми поводження з позивачем, які використовує відповідач.