Леонід ХОРІН,
генеральний директор «Асоціації страхувальників України»


Практично у кожному договорі страхування страховики розміщують майже стандартну фразу про те, що клієнт нібито ознайомлений з правилами страхування та згоден з ними (під терміном «клієнт» у даному випадку розуміється фізична особа, яка використовує страхові послуги для особистих потреб, що не пов’язані із підприємницькою діяльністю, і яка, таким чином, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є споживачем страхових послуг).
Поява зазначеної фрази пояснюється намірами страхової компанії формально виконати вимогу п.1 ст.20 Закону України «Про страхування», згідно якої страховик зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.
Підпис клієнта під договором із такою фразою на думку страхової компанії повинен підтвердити факт ознайомлення клієнта з правилами страхування.
Здебільшого ця фраза не відповідає дійсності, але активно використовується страховиками для звинувачення клієнтів у неврахуванні договірних умов з метою зменшення на цій підставі суми страхового відшкодування або повної відмови від його виплати.
Оскільки наявність зазначеної фрази породжує для клієнтів серйозні юридичні наслідки, спробуємо визначити правові підстави, які необхідні для визначення її достовірності та визнання факту ознайомлення клієнта з правилами страхування.
Для цього розглянемо наступне:
a) яка мета ознайомлення клієнта з правилами страхування?
b) що із себе представляють правила страхування?
c) що є достатньою правовою підставою для твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування?
d) чи відповідає абстрактне (загальне, неконкретне – прим.авт.) твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування вимогам щодо інформації для споживачів?

1. Метою ознайомлення клієнта з правилами страхування є забезпечення можливості свідомого і компетентного вибору страхової послуги.
Цей висновок випливає із ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.
Отже, якщо страховик не забезпечив необхідні умови для ознайомлення клієнта з правилами страхування, то мета такого ознайомлення не може бути досягнута і тому твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування у такому випадку не має фактичних підстав.
Тому, при вирішенні питання щодо достовірності твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування треба врахувати достатність наданих клієнту можливостей для ознайомлення із огляду на те, що із себе представляють правила страхування.

2. Вимоги до правил страхування встановлені наступними нормами Закону України «Про страхування»:
a) ст.6, згідно якої загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
b) ст.17, згідно якої правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити:
*перелік об'єктів страхування;
*порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
*страхові ризики;
*виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
*строк та місце дії договору страхування;
*порядок укладення договору страхування;
*права та обов'язки сторін;
*дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
*перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
*порядок і умови здійснення страхових виплат;
*строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
*причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
*умови припинення договору страхування;
*порядок вирішення спорів;
*страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
*страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
*особливі умови.
Виходячи із вимог Закону, правила страхування повинні містити загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування та підлягають реєстрації в Уповноваженому органі.
На практиці правила страхування складають приблизно від 10 до 100 сторінок тексту, які пронумеровані, прошиті, на зворотній стороні останньої сторінки мають печатку про загальну кількість сторінок, а на титульній сторінці мають підписи, дати та печатки Уповноваженого органу і конкретної страхової компанії.

3. Зрозуміло, що для ознайомлення з правилами страхування, які представляють із себе багатосторінковий документ, містять значний об’єм специфічної інформації і викладені з використанням страхової та юридичної термінології, недостатньо лише разового знайомства з ними в умовах обмеженого часу та можливостей під час укладання договору, бо запам’ятати правила фізично неможливо.
Для ознайомлення з правилами страхування клієнт повинен мати час і можливість неодноразового звернення до них (а, можливо, й із залученням свого адвоката), що може бути зроблене лише шляхом видачі клієнту копії правил страхування у постійне користування.
Саме така форма ознайомлення клієнта з правилами страхування передбачена законодавством.
Згідно ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»:
1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Інформація про продукцію повинна містити (далі наведені пункти, які стосуються страхування – прим.авт.):
3) дані про основні властивості продукції;
6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.
Згідно ст.18 Закону України «Про страхування»:
*Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
*У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою.
У наведених вище нормах прямо зазначено (відмічено підкресленням), що правила страхування повинні бути надані клієнту до придбання ним страхової послуги і є складовою супровідної документації до послуги, а надіслання клієнту правил страхування є елементом процедури укладання договору страхування.
З викладеного випливає, що твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування має правові підстави лише при умові видачі клієнту копії цих правил до укладання договору страхування.
Інакше кажучи, посилання на підпис клієнта під договором, який містить фразу про ознайомлення клієнта з правилами страхування, як на доказ цього факту, є недостатнім без надання доказів видачі клієнту цих правил до укладання договору.

4. Абстрактне твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування без уточнення того, що саме розуміється під формою ознайомлення (усна чи письмова форма) та без уточнення назви і реквізитів правил, що дозволило би їх однозначно ідентифікувати серед інших документів та встановити належність конкретній страховій компанії, суперечить наступним нормам Закону України «Про захист прав споживачів» щодо доступності та достовірності інформації, яка надається споживачу:
a) ст.15, згідно якої:
1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги)
9. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
b) ч.8 ст.18, згідно якої нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
c) ст.19, згідно якої:
1. Нечесна підприємницька практика забороняється.
2. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Із наведених норм випливає, що клієнту повинна надаватися чітка та зрозуміла інформація, яка виключає можливість її двозначного тлумачення та розрахована на відсутність у клієнта спеціальних знань, зокрема, знань зі страхування, права чи діловодства. Інформація, яка надана із порушенням цих вимог, вводить клієнта в оману і є нечесною підприємницькою практикою, яка забороняється.
Інакше кажучи, крім необхідності надання доказів ознайомлення клієнта з правилами страхування (див. вище п.3), абстрактне посилання на таке ознайомлення, яке зазвичай наводиться страховиками у договорі, повинне мати настільки чіткий та однозначний смисл щодо опису форми та предмету ознайомлення, який би унеможливлював його різні тлумачення. В іншому випадку страховик допускає порушення Закону щодо доступності наданої споживачу інформації, яке повинне тлумачитися на користь клієнта (тобто, повинно тлумачитися як відсутність доказу ознайомлення клієнта з правилами страхування).

5. Підсумовуючи викладене вище у пунктах 1…4, можна зробити такі висновки:
a) метою ознайомлення клієнта з правилами страхування є інформування клієнта про зміст страхової послуги;
b) правила страхування є багатосторінковим документом із специфічною інформацією, зміст якого фізично неможливо запам’ятати;
c) правила страхування повинні реєструватися в Уповноваженому органі;
d) для ознайомлення клієнта з правилами страхування страхова компанія повинна видати їх клієнту до укладання договору;
e) у клієнта немає спеціальних знань про властивості та характеристики страхової послуги;
f) твердження про ознайомлення клієнта з правилами страхування повинно містити вичерпну та однозначну інформацію про форму та предмет ознайомлення;
g) нечіткі або двозначні положення договору тлумачаться на користь клієнта.
Отже, правовими підставами для визнання факту ознайомлення клієнта з правилами страхування є докази того, що ці правила були видані клієнту до укладання договору.
Таким доказом, зокрема, може бути фраза у договорі про ознайомлення клієнта з правилами страхування із зазначенням того, що ці правила були видані клієнту до укладання договору, та із зазначенням точної назви цих правил і їх реєстраційних реквізитів.
В іншому випадку зазначена фраза не може слугувати доказом ознайомлення клієнта з правилами страхування, навіть при наявності підпису клієнта під договором, бо вона не відповідає вимогам щодо інформації, яка повинна надаватися клієнту, і тому повинна трактуватися на його користь.

6. Прикладом правового вирішення спору про тлумачення фрази щодо ознайомлення клієнта з правилами страхування є рішення Бердянського міжрайонного суду Запорізької області по справі за позовом г-на Костенко до страхової компанії «ЕККО».
Підставою для позову було те, що страхова компанія «ЕККО» відмовила г-ну Костенко у поверненні страхового внеску, мотивуючи свою відмову посиланням на правилами страхування, з якими г-на Костенко вона нібито ознайомила, про що, на думку страховика, свідчить твердження про це у договорі.
Г-н Костенко просив суд визнати договір страхування недійсним, стягнути зі страхової компанії «ЕККО» страховий внесок у сумі 2790 грн. і відшкодувати моральну шкоду у сумі 2000 грн.
Рішенням Бердянського міжрайонного суду Запорізької області від 29.03.07р. договір страхування визнано недійсним і повністю задоволена вимога г-на Костенко щодо стягнення страхового внеску. Вимога про відшкодування моральної шкоди задоволена частково. Рішення суду набрало чинності 09.04.07р.
Нижче наведений фрагмент мотивувальної частини рішення суду: