До Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
01024 м. Київ, вул. П. Орлика, 4-а

Заявник (позивач): Соколюк Володимир Петрович
(адреса, телефон)

Відповідач-1: Відкрите акціонерне товариство Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»
01042, м.Київ, Ново-Печерський пров., 19/3
Тел. 206-88-01

Відповідач-2: Філіал «Колір-Авто» акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація»
01042, м.Київ, вул.Перспективна, 4
Тел. 521-16-91

На ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 11.02.09р. та рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 18.11.08р. по цивільній справі 2-462-1/08 за позовом Соколюка В.П. про повернення транспортного засобу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди

Рішення оскаржується у повному обсязі

Цивільна справа 2-462-1/08, суддя Мягкоход Ю.В.

Державне мито: позивач використовує страхові послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» позивач є споживачем страхових послуг. Відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав


КАСАЦІЙНА СКАРГА

Апеляційним судом м.Києва прийнята ухвала від 11.02.09р. по справі 22-1147/2009 на апеляційну скаргу Соколюка В.П. (позивач) на рішення судді Солом’янського районного суду м.Києва Мягкоход Ю.В. від 18.11.08р. по цивільній справі 2-462-1/08 за позовом Соколюка В.П. до Відкритого акціонерного товариства Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (відповідач-1) та до Філіалу «Колір-Авто» акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» (відповідач-2) про повернення транспортного засобу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, якою апеляційна скарга відхилена, а рішення Солом’янського районного суду м.Києва залишено без змін.

Рішення судді Солом’янського районного суду м.Києва від 18.11.08р. Мягкохода Ю.В. вважаю незаконним та необґрунтованим внаслідок:
a) порушення судом норм матеріального і процесуального права.
b) неповного з‘ясування судом обставини, що мають значення для справи;
c) висновків суду, що не відповідають обставинам справи.

Порушення норм матеріального права

1. Суддя Мягкоход Ю.В. повністю проігнорував ЗУ «Про захист прав споживачів», хоча повинен був його застосувати, бо позивач є споживачем страхових послуг, а згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.96р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів"…
Тобто, Верховний Суд України звернув увагу судів на пріоритетність використання ЗУ «Про захист прав споживачів» при розгляді справ за позовами споживачів, але суддя Мягкоход Ю.В. цю вимогу проігнорував.
Ігноруванням ЗУ «Про захист прав споживачів» суддя Мягкоход Ю.В. протиставив свою думку вимогам Верховного Суду України, які є обов’язковими для судів нижчих інстанцій, чим продемонстрував, що для нього Верховний Суд не указ.
Показово, що ігнорування ЗУ «Про захист прав споживачів» є не помилкою, а позицією судді Мягкохода Ю.В., бо позивач та його представник неодноразово посилалися на цей Закон (аркуші справи 4, 6, 186, 187, 188, 189, 190) і отже суддя про нього знав, що свідчить про упередженість судді та пояснює причини допущення ним багатьох інших грубих порушень, про що йдеться нижче.

Крім ЗУ «Про захист прав споживачів», суддя Мягкоход Ю.В. проігнорував ст.41 Конституції України та ст.202 ЦК України, які теж регулюють цей спір.

Внаслідок ігнорування зазначених правових норм суддя Мягкоход Ю.В. зробив наступні невірні висновки:
a) висновок про те, що позивач винен відповідачу-2 4856,08 грн. (а.с.197, абзаци 4, 5), хоча позивач не має з відповідачем-2 жодних договірних стосунків, не звертався до відповідача-2 із будь-якими заявами, не давав відповідачу-2 дозвіл на ремонт свого транспортного засобу і не узгоджував з відповідачем-2 жодних розрахунків щодо проведення ремонтних робіт.
Такий висновок судді Мягкохода Ю.В. суперечить наступним правовим нормам, які ним проігноровані:
 ч.3 ст.202 ЦК України, згідно якої:
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
 ч.11 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів», згідно якої якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг). Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов'язань щодо їх оплати.
Наведені правові норми кваліфікують дії відповідача-2 наступним чином:
 як односторонній правочин, який створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила;
 як односторонній правочин, який не створює обов'язків для інших осіб за відсутності домовленості з цими особами;
 як роботу, виконану без згоди споживача, яка не створює для споживача будь-яких зобов'язань щодо її оплати.
Отже, проігноровані суддею Мягкоходом Ю.В. правові норми не дають йому підстав для твердження про наявність боргу позивача перед відповідачем-2.

b) суддя Мягкоход Ю.В. зробив висновок про те, що відповідач-2 на законних підставах примусово утримує транспортний засіб позивача (а.с.197, абз.7), а розрахована відповідачем-2 вартість виконаних робіт є законною (а.с.197, абз.5), хоча відповідачі фальсифікували акт прийому-передачі транспортного засобу (а.с.18) та фальсифікували акти виконаних робіт (а.с.23…27), внаслідок чого транспортний засіб позивача без його відома опинився у відповідача-2, а кількість нібито замінених відповідачем-2 деталей зросла у кілька разів у порівнянні з узгодженою з позивачем кількістю ушкоджених деталей (докладніше про це йдеться нижче).
Такий висновок судді Мягкохода Ю.В. суперечить наступним правовим нормам, які ним проігноровані:
 ст.41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої:
1. Нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає:
2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
2. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
4. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.
При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:
4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;
5. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:
4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.
 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
7) ціну продукції визначено неналежним чином.
Наведені правові норми кваліфікують дії відповідача-2 наступним чином:
 як протиправне позбавлення права власності;
 як нечесну підприємницьку практику, яка забороняється;
 як підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману і є агресивною;
 як підприємницьку практику, яка містить елементи примусу;
 як встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод;
 як вимога оплати продукції, на придбання якої споживач не давав прямої та недвозначної згоди;
 як порушення права споживача на свободу вибору продукції;
 як порушення свободи волевиявлення споживача;
 як надання послуги, від якої споживач не може відмовитись;
 як обмеження права споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію;
 як визначення ціни продукції неналежним чином.
Отже, проігноровані суддею Мягкоходом Ю.В. правові норми не дають йому підстав для твердження про законність примусового утримання відповідачем-2 транспортного засобу позивача і законність розрахованої відповідачем-2 вартості виконаних робіт.

c) посилаючись на взаєморозрахунки між відповідачами, до яких позивач не має жодного стосунку, суддя Мягкоход Ю.В. зробив висновок про те, що відповідач-1 виконав свої обов’язки перед позивачем (а.с.197, абзаци 2, 3).
Такий висновок судді суперечить проігнорованій ним ч.8 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної роботи (наданої послуги) зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи (надання послуги).
Тобто, відповідно до Закону єдиним доказом виконання відповідачем-1 його обов’язків перед позивачем мають бути не взаєморозрахунки між відповідачами, як вважає суддя, а розрахунковий документ про надання страхової послуги, який відповідач-1 повинен був видати позивачу, але не видав.
Отже, проігнорована суддею Мягкоходом Ю.В. правова норма не дає йому підстав для твердження про виконання відповідачем-1 його обов’язків перед позивачем.

2. Посилаючись на ст.856 ЦК України про право підрядника на притримування власності замовника у разі несплати замовником встановленої ціни роботи, суддя Мягкоход Ю.В. зробив висновок про те, що відповідач-2 законно утримує у себе транспортний засіб позивача (а.с.197, абзаци 6, 7).
Але у застосованій суддею Мягкоходом Ю.В. ст.856 ЦК України йдеться про відносини між замовником та підрядником на підставі укладеного між ними договору підряду, якого між позивачем та відповідачем-2 не існує, бо між ними відсутні будь-які договірні відносини і позивач не звертався до відповідача-2 із будь-якими заявами, які б дозволили вважати їх пропозицією укласти договір чи згодою на виконання ремонту транспортного засобу позивача.
Отже, застосована суддею Мягкоходом Ю.В. правова норма не може бути використана для доказу законності примусового утримання відповідачем-2 транспортного засобу позивача.

Із викладеного вище у п.1 випливає, що суддя Мягкоход Ю.В. не використав правові норми, які повинні бути застосовані при вирішенні даного спору, а із викладеного у п.2 – те, що суддя Мягкоход Ю.В. використав правову норму, яка не поширюється на правовідносини між сторонами цього спору, чим допустив порушення норм матеріального права, визначені ч.2 ст.309 ЦПК України.
Зазначені порушення призвели до принципово невірних рішень суду.


Порушення процесуальних норм

3. Суддя Мягкоход Ю.В. повністю проігнорував і не обґрунтував причини ігнорування доказів, які свідчать про фальсифікацію відповідачами документів, а саме:
a) акту прийому-передачі транспортного засобу позивача до відповідача-2 (а.с.18);
b) актів виконаних відповідачем-2 ремонтних робіт (а.с.23…27).
В зазначених документах відсутні підписи позивача, хоча вони повинні там бути, бо, по-перше, передбачені цими документами, і, по-друге, тому, що ці документи стосуються переміщення транспортного засобу, який є власністю позивача, та стосуються вимог відповідача-2 до позивача щодо оплати ремонтних робіт, які повинні бути узгоджені із позивачем.
Замість позивача зазначені документи підписані невідомо ким, бо відсутні навіть прізвища підписантів, не кажучи вже про явну невідповідність їх підписів підпису позивача (порівняння підписів наведено на а.с.122).
В результаті, транспортний засіб позивача невідомим для нього чином опинився у відповідача-2, а кількість нібито замінених відповідачем-2 ушкоджених деталей зросла майже в 3 рази у порівнянні із кількістю ушкоджених деталей, яка була узгоджена з позивачем при первинному огляді транспортного засобу відповідачем-1 (а.с.80).
Ігноруванням та відсутністю обґрунтування причин ігнорування доказів суддя Мягкоход Ю.В. порушив вимоги частин 1, 4 ст. 212 ЦПК України, п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України та п.6 Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.76 р. №11 «Про судове рішення», згідно яких суд повинен:
 дослідити та оцінити всі наявні у справі докази;
 відобразити та обґрунтувати в рішенні мотиви прийняття чи відмови у прийнятті доказів.
У даному випадку йдеться не про випадкову помилку судді Мягкохода Ю.В., бо позивач та його представник неодноразово звертали увагу судді на факти фальсифікації документів (аркуші справи 4, 5, 6, 185, 186, 187, 188, 189), а про очевидне намагання суду приховати ключові докази, що свідчить про зацікавленість судді у прийнятті рішення на користь відповідачів, задля чого суддя свідомо пішов на відверті порушення процесуального законодавства і ігнорування вимог Верховного Суду України, які є обов’язковими для нього, чим зайвий раз продемонстрував, що для досягнення предмету свого інтересу ладен йти на будь-які порушення.
Прийняттям рішення, яке засноване на фальсифікованих документах, суддя Мягкоход Ю.В. фактично став на сторону шахраїв, які без жодних законних підстав вимагають від позивача гроші, шантажуючи його примусовим утриманням впродовж 2-х років належного позивачу транспортного засобу.

4. Посилаючись на акт виконаних робіт №ЮР19 від 05.04.06р. (а.с.111), підписаний позивачем, суддя Мягкоход Ю.В. зробив висновок про те що саме позивач, а не відповідачі, був причетний до переміщення належного позивачу транспортного засобу до відповідача-2 (а.с.196, абз.8).
При цьому суддя не звернув увагу на те, що із зазначеним актом позивач був ознайомлений лише через 11 місяців після його складання (акт складено 05.04.06р., а підпис позивача з’явився 03.03.07р.) і тому позивач не має ніякого відношення ні до складання акту, ні до переміщення транспортного засобу.
Окрім цього, висновок судді щодо «приховування» позивачем факту переміщення належного йому транспортного засобу для проведення ремонту у відповідача-2 виходить за рамки здорового глузду, бо не містить підстав для зацікавленості позивача у таємному переміщенні свого транспортного засобу до відповідача-2 без належного оформлення цього акту (на відміну від відповідачів, які можуть мати від цього очевидний зиск, нажаль за допомогою суду).
Отже, зазначений висновок судді Мягкохода Ю.В. суперечить фактичним обставинам справи.

5. Суддя Мягкоход Ю.В. зробив висновок про те, що позивач порушив договірні зобов’язання внаслідок «звільнення вузлів та агрегатів, затиснутих деформованими елементами» (а.с.196, абз.4).
При цьому суддя не врахував, що дії щодо «звільнення вузлів та агрегатів, затиснутих деформованими елементами» передбачені п.7.2.8 Правил добровільного страхування транспортних засобів (а.с.58) і були необхідні для транспортування ушкодженого транспортного засобу.
Крім цього, суддя не мав права робити такий висновок, бо проведення технічної експертизи та надання технічних висновків виходить за межі компетенції суду, а технічна експертиза з цього питання не проводилася.
Отже, зазначений висновок судді Мягкохода Ю.В. є неправомірним та суперечить фактичним обставинам справи.

6. Таким чином, суддею Солом’янським районним судом м.Києва Мягкоходом Ю.В. під час розгляду справи 2-462-1/08 порушено вимоги:
Конституції України, а саме:
a) частини другої статті 6 щодо обов’язку органів судової влади здійснювати свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України;
b) частин другої та третьої статті 8 щодо найвищої юридичної сили Конституції України; норми Конституції України є нормами прямої дії;
c) статті 19 щодо ґрунтування правового порядку в Україні на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством;
 зобов’язання органів державної влади їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
d) частин другої та п’ятої статті 55 щодо:
 гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
 права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань;
e) частин першої та третьої статті 129 щодо підкорення суддів при здійсненні правосуддя лише закону;
f) основних засад судочинства:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Цивільного процесуального кодексу України, а саме:
a) статті 1 щодо завдання цивільного судочинства з справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави;
b) частини 1 статті 2 щодо здійснення цивільного судочинства відповідно до Конституції України, цього Кодексу;
c) статті 4 щодо якої здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України;
d) статті 5 щодо зобов’язання суду поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від соціального походження, майнового стану;
e) частин 1 та 2 статті 8 щодо:
 вирішення судом справ відповідно до Конституції України, законів України;
 застосування судом інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом;
f) статті 10 щодо
 рівності прав сторін та інших осіб, які беруть участь у справі,
 подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості;
g) частини 1 статті 212 щодо оцінки судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказав;
h) статті 213 щодо якої:
 рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим;
 законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом;
 обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;
i) статті 214 щодо вирішення судом під час ухвалення рішення таких питань:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову;
Закону України «Про державну службу»:
a) статті 1 щодо ґрунтування державної служби на таких основних принципах:
 законності;
 компетентності, чесності, відданості справі;
 статті 5 щодо обов’язку державного службовця:
 сумлінно виконувати свої службові обов’язки;
 не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця;
b) статті 10 щодо основних обов’язків державних службовців:
 додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
 сумлінне виконання своїх службових обов’язків.
 державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень;
c) статті 16 щодо заборони державному службовецю вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”;
d) статті 17 щодо Присяги державного службовця з суворого дотримування Конституції та законів України, сприяння втілення їх у життя, зміцнювати їх авторитет, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки;
Закону України «Про статус суддів»:
a) частини 1 статті 3 щодо підкоріння судді у своїй діяльності тільки законові;
b) статті 6 щодо зобов’язань судді:
 при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ;
 не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності;
c) статті 10 щодо змісту Присяги судді чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим.
Крім того, вище наведені дії судді Солом’янського районного суду м.Києва Мягкохода Ю.В. мають ознаки суспільно небезпечних дій, передбачених складом ст.375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» Кримінальним кодексом України.


Ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 11.02.09р. по справі 22-1147/2009 вважаю прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та механічним відтворенням безпідставних та незаконних висновків суду першої інстанції без розгляду жодного доводу апеляційної скарги та наявних у справі доказів, доказом чого є наступне:

Колегія суддів повністю проігнорувала ЗУ «Про захист прав споживачів», який повинний бути застосований про розгляді справ за позовами про захист прав споживачів, та ст.41 Конституції України і ст.202 ЦК України, які повинні бути застосовані при розгляді даної справи (наслідки ігнорування зазначених правових норм викладені вище у п.1).
Ігноруванням ЗУ «Про захист прав споживачів» колегія суддів продемонструвала свою необізнаність у справі та її поверхневий розгляд, що підтверджується іншими висновками колегії суддів, які наведено нижче.

Колегія суддів вважає, що відповідач-1 виконав свої обов’язки перед позивачем (а.с.223, передостанній абзац), що суперечить ч.8 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої єдиною підставою для такого висновку є розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи, який відповідач-1 зобов'язаний видати позивачу, але не видав.
Детальний розгляд цього питання міститься вище у п.1с.

Колегія суддів застосувала ст.856 ЦК України (а.с.224, абз.1) для доказу законності утримання відповідачем-2 транспортного засобу позивача, хоча ця норма не відповідає існуючим між цими сторонами правовідносинам, бо передбачає наявність договору підряду, якого між позивачем та відповідачем-2 не існує.
Детальний розгляд цього питання міститься вище у п.2.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, суд повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам (а.с.224, абзаци 2, 3, 4), що суперечить доводам, які наведені у апеляційній скарзі та вище у пунктах 1…6 і свідчать про грубі та численні порушення, допущені судом першої інстанції, а саме:
a) велику кількість та грубість порушень матеріального та процесуального права;
b) ігноруванні доказів, наданих позивачем;
c) приховування доказів, які свідчать про фальсифікацію документів відповідачами;
d) заснуванні рішення на фальсифікованих документах;
e) неправомірності висновків;
f) невідповідності висновків обставинам справи.


Враховуючи викладене та керуючись статтями 324, 327, 336, 338 ЦПК України,

П Р О Ш У:

1. Скасувати рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 18.11.08р. по справі 2-462-1/08 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11.02.09р. по справі 22-1147/2009 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Винести окрему ухвалу щодо притягнення винних осіб до відповідальності за правопорушення, скоєнні під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій.


Додатки (у копіях):
1. Рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 18.11.08р.
2. Ухвала Апеляційного суду м.Києва від 11.02.09р.
3. Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (оригінал).
4. Касаційна скарга для відповідачів з додатками 1 та 2 (2 екз.)


Позивач Соколюк В.П.